ТВОРЧІ НАСТРОЇ РАЇВСЬКОГО ХУДОЖНИКА

 

Люди зі світу мистецтва завжди привертають увагу неординарними творчими фантазіями і здобутками. Одним із оригінальних художників старшого покоління на Тернопільщині є Дмитро Миколайович Дурисвіт із села Рай неподалік Бережан – людина щедрої душі, багатої уяви, колоритних мистецьких настроїв.

Біографія раївського митця – досить цікава й насичена багатьма незабутніми для нього подіями. Відколи себе пам’ятає – був закоханий у природу, захоплювався чарівністю дерев, квітів, співом пташок у садах і лісах. Романтичність характеру ще колись підмічали і його батьки, і брат Йосиф та сестра Мирослава, й односельці. Творча душа хлопця бажала виразитись якнайповніше, тож Дмитро уже в неповних 17 років вирішив знайти своє місце під сонцем, щоб твердо стояти на ногах і творити омріяні полотна. Та суворість і вимогливість життя не раз ставили нелегкі завдання й перепони.

Закінчивши школу, Дмитро уперто шукав роботу. Однак деякий час – безуспішно. Волею долі опинився в Росії, аж у Челябінську, де влаштувався спочатку на тракторний завод, а згодом – на підприємство металоконструкцій.

– Поки три місяці був тут учнем, – розповів пан Дмитро, – осягнув кілька професій. У цеху знав усі види робіт, та найкраще опанував професію слюсаря-складальника стальних конструкцій. Керівництво заводу скоро підмітило мої мистецькі нахили, тож незабаром я вже був учасником ізостудії міського будинку народної творчості, творив картини на заводську тематику, на яких зображав доменні печі чи інші споруди. Але не міг не малювати й природу, чарівність якої тримав в уяві постійно. З великим натхненням намалював картину „Раївський дуб” (90х60 см.), і в 1970 році на виставці був нагороджений дипломом І ступеня. Дмитро Дурисвіт дуже пишається, що ця картина прикрашає Челябінську картинну галерею. А ще „Раївський дуб” та ще одна картина – „Осінь” – представлялись у Москві на всесоюзній виставці.

Разом із поривами натхнення Дмитра мучила ностальгія – за Україною, рідним Раєм, близькими йому людьми. На чужині ставало все нестерпніше, душа поривалась до свого, родинного, і в квітні 1973 року Д.Дурисвіт приїжджає до рідного села. Два роки працював художником-оформлювачем на меблевій фабриці, потім – у споживчому товаристві. З художником Олександром Бобриковим спільно реалізував творчі фантазії у закладах торгівлі та громадського харчування. Багато хто з бережанців та гостей міста пам’ятає чудове на той час оформлення ресторанів „Зелений гай”, „Стара фортеця”, кафе „Юність”, магазинів „Соки-води”, „Нитки-ґудзики”, „Дитячий світ”, торговельної точки в Жукові тощо. У той час модними були скляні стелі, стелі та стіни з українським народним орнаментом та деякі інші особливості оформлення.

Дмитро Дурисвіт був працьовитим, не гребував ніякою роботою. Активно проявляв себе і як маляр, художник кооперативу „Будівельник”, „Рембуддільниці”, цегельного заводу, тощо. Яскраво запам’яталася йому виставка квітів „Плакат миру” –  з пелюсток різних квіток п. Дмитро виставляв оригінальні композиції. Часто оформляв стенди, малював зарисовки, пейзажі – олією на полотні, здебільшого реалістичні. У 1988 році, приміром, у Бережанському краєзнавчому музеї виставлялася серія картин „Раївські липи”. Маляра Дмитра Дурисвіта часто замовляли мешканці міста й сіл, адже узори, квіти на стінах, які він творив, раніше були модними. Дуже подобались вони і його і дітям, і дружині Марії, котра, до речі, теж творча натура – пише вірші.

І нині раївський митець не сидить без діла. Окрім картин, які тепер частіше пише аквареллю, графікою, захопився рукотворними пам’ятниками. Будучи небайдужим до політичних подій в Україні і світі, за три роки створив оригінальний пам’ятник під відкритим небом біля місцевого цегельного заводу – у пам'ять про дві мирні новітні революції – Помаранчеву в Україні й Трояндову в Грузії. Пам’ятник займає територію 50х80 м,  40 см. заввишки. В обрамленні у вигляді підкови (на щастя!) зі шматків битої цегли викладено напис „Україна – одна. Так! с. Рай, 2007”. Троянду – символ революції в Грузії – зроблено з кольорових камінців. На рукотворний пам’ятник пішло два з половиною „Камази” цегли, яку потрібно було викласти дуже щільно, викопавши перед тим фундамент. Щороку споруду треба поновлювати, адже на неї впливають перепади температури, негода і т.д. Улітку треба сапати траву, восени змітати опале листя…

Але пан Дмитро не впадає у відчай. Політичні настрої в країні не зробили його розчарованим. Він сприймає все по-філософськи. Творить нові ескізи (одні з останніх – пам’яті Чорнобильської трагедії,  національного Героя Степана Бандери, Героїв Майдану та інші), розробляє орнаменти, вправляючись і в гіпсі, і в кахелі, в інших нестандартних матеріалах. Неподалік свого рукотворного „цегляного” пам’ятника знайшов чималий камінь, на якому задумав викарбувати зображення Божої Матері. Обриси вже проглядаються, але роботи тут ще ой як багато. Та Дмитро Дурисвіт терпеливо втілює свій задум у життя.

– З Божою допомогою помаленьку я це зроблю, – упевнено зазначає він.

Цікаво було в цій людині відкрити ще одне неординарне захоплення – космосом. Як виявилось, чоловік захопився цим ще в юності, як проживав у Росії – під час служби в армії в Саратовській області, роботи на Челябінському й Ташкентському заводах. Тоді йому навіть двічі снився Гагарін – усміхнений, у військовій формі. Ходили чутки, що перший космонавт не загинув, що його викрали інопланетяни, з якими він бився в космічному кораблі.

– Усе життя мене вабило зоряне небо, – розповів митець. – Щодня на ньому можна бачити інші малюнки, інколи вдається передбачити майбутні події. За тим, як розміщені зорі до місяця, можна багато вгадати, особливо у Різдвяні дні. В 1986 році, пам’ятаю, пролітала комета Галлея. Відчувалось, що це не на добро – вона попереджала про Чорнобильську катастрофу. У 1997 році, наприклад, я побачив у небі, як комета підняла хвіст. Потім був новий місяць. Я передбачив, що в Росії буде новий президент – з мечем. За якийсь час почалася війна у Чечні. Щодо долі України, то з допомогою зірок і Місяця, який є віщуном планети Земля, я побачив, що революція в нашій державі ще не закінчилася. Двадцять років падіння. Ще будуть різні катаклізми, можливо, й землетрус. Зоряні карти свідчать, що ми ще падаємо в прірву. З 2012-го почнеться підйом. За 20 наступних років буде відчутним економічний розвиток. Вступимо в Євросоюз. А у 2032 році Україна вийде на світову арену.

Як кажуть, слова митця-віщуна – та й до Бога. Сподіваймося на краще.

Тетяна БІДЗІЛЯ. "ББ"

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Останні коментарі

  • 16.12.16
    Під впливом вивчених мною матеріалів щодо Столітнього ювілею боїв на горі Лисоні ...

    Детальніше...

     
  • 12.12.16
    Був на могилі Дідика. 10.12.2016 рівно 45 років з дня його смерті. Вийшло його ...

    Детальніше...

     
  • 09.12.16
    Як ще мало ми знаємо про героїзм наших предків під час боїв Першої Світової війни ...

    Детальніше...

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання 

ATO

Система Orphus

лисоня 3

Нас відвідують

Лічильник відвідувачів

Сьогодні
Вчора
Цього тижня
Минулого тижня
Цього місяця
Минулого місяця
Всього
3220
4426
11473
1558527
85500
134813
2283832
© 2016 Всі права захищено! Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали належать редакції сайту «Бережани і Бережанщина» та охороняються законом України «Про авторське право і суміжні права». При використанні матеріалів посилання на сайт «Бережани і Бережанщина» обов'язкове!!!