Бережанець, який очолив обласну юстицію

Значну частину свого життя Едуард Кольцов віддав службі у правоохоронних органах. Пройшовши всі щаблі від опера до заступника начальника УБОЗу, в 2014 році пан Едуард вийшов на пенсію. Але довго на заслуженому відпочинку чоловік не затримався. І вже за кілька місяців почав освоювати нову галузь – юриспруденцію.  Понад рік тому пан Едуард очолив обласну юстицію і, як виявилось, робота з законами є не такою монотонною, як здається на перший погляд. Особливо, коли її очолює такий ентузіаст та ініціатор. Більше про себе, свої досягнення та заслуги Едуард Кольцов сьогодні розповідає читачам «Номер один».

«Завжди подобались фільми про міліцію»

- Едуарде Станіславовичу, розкажіть трохи про себе. Як пройшли Ваші дитячі роки?

- Я родом з Тернопільщини, з міста Бережани. Мої батьки працювали вчителями, тому я виріс в сім’ї педагогів. У 1981 році пішов у перший клас. Вчився у Бережанській середній школі №1, де й працювала моя мама.

- Важко бути вчительською дитиною?

- Це трохи полегшувало навчання, але водночас – велика відповідальність. Адже я не міг підвести батьків. У 1991 році я закінчив школу і вступив у Бережанський технікум механізації та електрифікації сільського господарства. Там вчився лише один рік.

- Не хотілося поїхати на навчання в інше місто?

- Насправді, не було такого бажання. Хотілося здобути освіту, але після десяти класів особливого вибору не було.

- Потім Ви продовжили навчання…

- Тоді відомчі заклади системи МЗС відмінили вимогу обов’язкової служби у Збройних силах. Я, маючи срібну медаль з середньої школи, фактично без екзаменів, за винятком фізичної підготовки, вступив в Івано-Франківське училище міліції МВС України. Навчання закінчив з червоним дипломом і пішов на службу в органи внутрішніх справ. З 1994 по 2007 роки працював у підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю. Дослужився до заступника начальника УБОЗу в Тернопільській області. У 2007 році був переведений в Івано-Франківську область на посаду начальника відділу внутрішньої безпеки. Наш підрозділ займався боротьбою з корупцією, хабарництвом та іншими злочинами серед працівників міліції. У Франківську я пропрацював практично три роки.

Після цього повернувся в Тернопіль на аналогічну посаду, на якій пропрацював понад два роки. Потім був переведений на посаду начальника відділу внутрішньої безпеки у Вінницькій області. Там, до речі, у квітні 2014 року й закінчив свою службу в правоохоронних органах. Після цього вийшов на пенсію, але перебував там лише три місяці. Потім влаштувався в Державну службу надзвичайних ситуацій, де працював начальником відділу. У жовтні 2014 року наказом Міністра юстиції призначений начальником Головного управління юстиції Тернопільської області. На цій посаді пропрацював до березня 2015 року. Потім поїхав добровільно у складі батальйону «Тернопіль» у зону антитерористичної операції. Після повернення зі Сходу приступив до виконання своїх обов’язків.

- Чому вирішили стати міліціонером?

- Ще з дитинства мені дуже подобалися фільми про поліцейських. Там міліцію показували, як дуже позитивну, відповідальну та справедливу структуру. Тому вирішив спробувати себе у цій галузі. Родина прийняла мій вибір та підтримала. Я теж ніколи не шкодував, що обрав цю професію. Більше того, мені пощастило бути одним із тих, хто створював структуру правоохоронних органів, адже у 1991 році розпався Радянський Союз. Органи міліції були розформовані й утворені нові. У 1992 році відбувся перший набір української міліції. Ми починали працювати ще у радянській формі. Потім видали українську. Ми зняли радянські герби і самі почепили на погони українські тризуби. Це був дуже романтичний період, тому що всі жили мріями збудувати багату, успішну та законослухняну державу.

«Усі знали, хто свій, хто чужий»

- Не тільки романтичний, а й небезпечний. У 90-х криміногенна ситуація була дуже складною.

- Так, справді. Було багато небезпечних ситуацій, але в той час усе було чітко і зрозуміло: де наші, а де злочинці. На той час не було таких масштабних корупційних зв’язків та схем, зрад інтересів служби тощо. Ми були по один бік, а наші опоненти – по інший.

- Мабуть, коли Ви вступили на службу, були одним з наймолодших співробітників. Як будували стосунки у колективі?

- Так, я був одним з наймолодших. Фактично молоді хлопці у 20 років тільки приходили з армії, а я у такому віці вже отримав звання офіцера і приступив до виконання службових обов’язків. Звичайно, спершу на мене дивилися з недовірою. Але я зарекомендував себе з позитивної сторони і це допомогло підніматися по кар’єрній драбині. В УБОЗі  почав службу простим оперуповноваженим, а закінчував – заступником начальника управління. Пройшов практично всі щаблі – від опера, старшого опера до начальника відділу тощо.

- Мабуть, Ви відчули сильний контраст між вихованням вдома і службою у правоохоронних органах?

- Звичайно, різниця була відчутною. В Івано-Франківську ми жили у кімнатах, розрахованих на 20-25 чоловік. Побутові умови були доволі непоганими, але, звісно, не такими, як вдома. О 6-ій ранку – підйом, 6:30 - зарядка, яка включала ранкову пробіжку. Поблизу училища був невеликий парк та озеро. Потрібно було пробігти навколо ставу, а це близько 3 км. Причому сачканути не можна було (сміється – авт.). Усі були, як на долоні.

- До цього часу спортом займалися?

- Професійно - ні. Можна сказати, на любительському рівні. Займався в різних спортивних секціях. Любив футбол та інші командні види спорту.

- Ви багато часу провели в Івано-Франківську? Чим запам’яталося це місто?

- Думаю, це одне з найкомфортніших міст в Україні. Там живуть доброзичливі та дружелюбні люди. Навіть не сподівався, що воно мені настільки сподобається.

«З Рогатина до Бережан ішли пішки»

- Додому часто приїжджали?

- Коли я вчився в Івано-Франківську, в країні були проблеми з паливно-мастильними матеріалами. З Франківська у мої рідні Бережани взагалі автобуси не ходили. Слід було їхати до Ходорова, а там пересідати на інший потяг. Якось на новорічні свята ми з товаришем поверталися додому. Доїхали до Рогатина, а далі йшли пішки. Це понад 30 кілометрів. Загалом додому приїжджав рідко. Це ще й пов’язано з тим, що відпускали нас зі служби не часто. Тоді все було значно суворіше, ніж зараз, навіть у місто було важко вийти. Мобільних телефонів також не було, тому дзвонили додому з таксофонів, які заправляли жетонами.

- У свій час Ви працювали у структурах, які борються з корупцією у правоохоронній системі. Як давалася ця робота?

- Відверто кажучи, було трохи дискомфортно та психологічно важко. Особливо, якщо ти з кимось працював, а потім виявилось, що ця людина не така вже й порядна, як здавалося. Але комусь цю роботу слід було робити і я взяв цей удар на себе.

Створили позитивний імідж військовим

- З висоти досвіду роботи в правоохоронній системі як оцінюєте нинішні зміни  в органах внутрішніх справ?

- Можливо, зараз вони викликають негативний резонанс, але так проходить кожна реформа. Це як маховик, який спершу крутиться помалу, а потім набирає обертів. Не виключено, що й зараз у правоохоронні органи потрапляють випадкові люди, але згодом система їх сама викине.

- Колись думали, що працюватимете з юриспруденцією?

- Чесно кажучи, ні. Але я є прихильником вислову «ніколи не кажи ніколи». Життя інколи приносить нам такі сюрпризи, які навіть уявити не міг. Коли мені пропонували змінити посаду, я не завжди хотів переїжджати з одного міста в інше. Однак ніколи не відмовлявся, бо розумів, що нова посада – це новий досвід. На одному місці довго засиджуватися не варто. З часом стає не цікаво і це вбиває в людині ентузіазм. На новому місці я в першу чергу намагаюся сформувати команду. Якщо задати працівникам правильний вектор, механізм працюватиме чітко та точно. Люблю залишати після себе позитивний та професійний колектив.

- На посаді керівника управління юстиції довелося вникати у тонкощі законодавства?

- У міліції один напрямок – Кримінальний кодекс та оперативно-розшукова діяльність. Решту напрямків потребують лише поверхневих знань. Тому, прийшовши на роботу в управління юстиції, довелося заглиблюватись у норми законодавства, адже у нас дуже багато напрямків діяльності: реєстраційна та виконавча служби, нотаріат, правова освіта, банкрутство.

- Чи відбулися зміни у колективі управління?

- Керівний склад змінився на 90%. Загалом в апараті працює 80 людей. А в цілому по області – майже півтисячі.

- Розкажіть детальніше про поїздку на Схід.

- На Схід їздив у складі батальйону «Тернопіль» звичайним рядовим працівником. Як і решту хлопців, ходив у наряди, на патрулювання, виїжджав на виклики. Підрозділ на той час базувався у місті Лисичанську. Ми були там єдиним підрозділом МВС, який забезпечував охорону громадського порядку. Фактично заміняли у Лисичанську міліцію. На той час вона була деморалізованою. Люди не розуміли, куди їм рухатися: одні втекли, інші не виходили на роботу. За час служби було багато цікавих фактів, однак поки батальйон досі там базується, про них краще не розповідати.

Чи була довіра до вашого підрозділу з боку місцевого населення?

- Так, тому що наш підрозділ був дуже дисциплінованим. Завдяки нашому командиру, ми створили хороший імідж українським військовим. Місцеве населення до нас підходило, люди розповідали про свої переживання, питали поради. Ми були толерантними. Форма у нас завжди була випрасувана, почищена. Тому, думаю, ми відігравали важливу роль для підняття іміджу нашої держави.

Зоряна Гарасимів ("Номер один")

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Останні коментарі

  • 16.12.16
    Під впливом вивчених мною матеріалів щодо Столітнього ювілею боїв на горі Лисоні ...

    Детальніше...

     
  • 12.12.16
    Був на могилі Дідика. 10.12.2016 рівно 45 років з дня його смерті. Вийшло його ...

    Детальніше...

     
  • 09.12.16
    Як ще мало ми знаємо про героїзм наших предків під час боїв Першої Світової війни ...

    Детальніше...

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання 

ATO

Система Orphus

лисоня 3

Нас відвідують

Лічильник відвідувачів

Сьогодні
Вчора
Цього тижня
Минулого тижня
Цього місяця
Минулого місяця
Всього
2764
3938
14955
1558527
88982
134813
2287314
© 2016 Всі права захищено! Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали належать редакції сайту «Бережани і Бережанщина» та охороняються законом України «Про авторське право і суміжні права». При використанні матеріалів посилання на сайт «Бережани і Бережанщина» обов'язкове!!!